«Де ти, тату?»
(Фрагмент із особистого щоденника Ермелінди Юнг.)
Нарешті. Все знову на своїх місцях, наче кілька днів тому. Хоча вітер ще не здув уже набридлого запаху горілих дротів. Ми повернулися до вихідної точки й виграли час, щоб підготуватися до чергового безглуздого вторгнення. Якщо таке буде, звісно. Ситуація складна. З одного боку, є Альянс зі своїм маніакальним бажанням «вирішити» проблему, яку він сам і створив. А з іншого боку, є мій батько, котрий зі стоїчним терпінням змушений знову і знову відповідати на агресію.
Проте його не було поряд під час цієї битви, і я не вірю, що це збіг. Людина, яка продумує свої дії на кілька кроків уперед, як хороший шахіст, напевне знала б про майбутній напад. Проте Альянс не міг знати, що батька не було, хіба що його пси щось пронюхали. А з огляду на їхню безглузду спробу вкотре штурмувати наші укріплення, я відмовляюся вірити, що вони здатні на щось подібне.
Але якщо батько знав, що вони прийдуть, і залишив мене для захисту нашого дому, то що це було? Випробування? Але навіщо? Щоб переконатися, що підготував гідну заміну? Я ніколи не давала йому приводу сумніватись у моїх здібностях, і тато не пішов би, коли потрібно стільки всього зробити. Ні, ні, це неможливо. Цілком закономірно, що я так легко відбилася від Гончаків. Ми невпинно вдосконалювали наші захисні системи, отримували досвід, розробляли алгоритми та відпрацьовували методи протидії. Перемога була єдиним можливим результатом. З іншого боку, проти нас була Вілланель (я нарешті запам'ятала її ім'я), і, наскільки я знаю, вона єдина з отих бундючних офіцерів Альянсу, хто розмовляв з моїм батьком. Особисто. Віч-на-віч. Отже, вони ніяк не могли знати, що його тут немає.
На щастя, ніхто й ніколи не прочитає цей щоденник. Я б не хотіла, щоб хтось дізнався, наскільки мої аналітичні здібності поступаються моєму технічному таланту. Шанси, безперечно, на моєму боці. Навіть якщо Гончаки й повернуться, то ненадовго. Тож у мене є важливіші речі, про які варто турбуватися. Батька й досі немає. Якби це було випробування, він би вже вишпетив мене за цей бардак (підкреслено, з позначкою на полях: «Переробити один зі взводів Часових у БРЕМ») і похвалив би за мої здібності.
Де ж ти? Альянс (справедливо) вважає мене силою, яку треба поважати, але ти єдиний, хто знає, наскільки мені важко на самоті. Без твоєї підтримки. Не чути слів: «Чому гайкові ключі валяються по всьому гаражу?» Я не боєць, і ти ніколи не вчив мене ним бути. Втім, згадавши лють, що охопила мене, коли я знищувала тих, хто вторгся в мій… НАШ дім, я зрозуміла, що в мені живуть дві зовсім різні особистості. І я не знаю, яку з Ермелінд ти хотів би бачити поруч.
Я вже й не пам'ятаю, коли востаннє дозволяла собі отак виговоритись. А все тому, що найгірше, що може статися з людиною, — це втрата контролю над ситуацією. Втім, я боюся, що саме це і сталося. Все через напади сумнівів, які не давали мені спокою останніми днями.
Зберися. Не відволікайся. Напевно, варто просто зайнятися чимось іншим і насолоджуватись моментом. Зрештою, мої залізні іграшки досі кришать Альянс, а я чомусь зовсім забула насолодитися приємним смаком… помсти? Ти пишатимешся мною, тату. Обіцяю. Просто повертайся швидше. А там… Хтозна, може, наступного разу ми зустрінемо Гончаків… разом?
Кава. Потрібна ще одна філіжанка.
