(Фрагмент з особистого щоденника Ермелінди Юнг.)

«Демонструй стриманість», — часто каже мій батько. «Стриманість — це рівень. Стриманість пасує пристойній молодій фрау, як гарна скромна сукня».

Коханий татусь. Максиміліан Леонард фон Крігер-Віттхофен. Барон Леденсбурзький. Він чудово знає, що я завжди віддам перевагу забрудненому комбінезону механіка перед найкращою сукнею, навіть викличною. І все ж він досі бачить у мені свою маленьку дівчинку. Звісно, іноді він кличе мене своєю «маленькою дикункою» (гадаю, коли дивиться крізь монокль). Але, слухайте... «дикунка»? Я маю вищу інженерну освіту! Я просто дещо темпераментна й розкута. Шкода, не шкода.

Мій батько шляхетного походження й зі шляхетною душею. Він блискучий учений, недооцінений та незрозумілий геній. Його роботу спрямовано на поглиблення знань людства. І менше з тим поплічники Альянсу намагаються вистежити його. Вони мають нахабство атакувати його базу й відволікати його від роботи, гаючи його дорогоцінний час. Переконана, що все це через ту озлоблену жінку та її особисту помсту моєму батькові. Як там її ім'я… Евілланель?

Який сенс бути стриманою? Тато кілька разів виявляв до них милосердя. Вони нічого не вчаться. (А спроба стулити свої власні безрадісні й порепані гусеничні підробки не рахується.) Менше з тим, вони настільки самовпевнені, що готові знову напасти на нас, вважаючи, що в найгіршому випадку просто будуть присоромлені й чогось навчаться.

Час трохи змінити підхід. Додати шкоди до морального приниження. Вказати цим захребетникам Гончакам їхнє місце. Якщо ж комусь із них перепаде всерйоз… Вважатимемо це жертвою в ім'я науки. А якщо — Боже борони — вони знають про відсутність батька та сподіваються перемогти його помічницю… Що ж, на них чекає купа неприємних сюрпризів.

Тато надто ідеалістичний. Це й не дивно: він теоретик. Мозок. Він винаходить потужні й незрівнянні машини. А я інша. Я руки, що збирають ці машини. Руки можуть бути ніжними, а можуть і завдати ударів. Я ЛЮБЛЮ фізичні навантаження. І можу бити набагато болючіше, ніж мій батько.

Мабуть, вони вважають, що можуть загнати мене в кут на моїй власній території? Серйозно? Смішно, правда. Коли Гончаки увірвуться у мій приватний простір, я надішлю в їхній світ кілька подарунків. Кілька тисяч подарунків. Цього вистачить. Саме я збирала й налаштовувала серійні танки-помічники. Чого вони аж ніяк не очікують, то це серійного виробництва Ваффентрагерів.

Любий щоденнику, коли б ти міг думати й говорити... Ти б, мабуть вигукнув з жахом та благоговінням: "О, Ермеліндо! Ти ось-ось розпочнеш грандіозне бойовище! Що скаже твій батько, коли повернеться зі своїх мандрів та побачить усі ці голублячі око, неперевершені руйнації, які ти скоїла?

Що ж, Щоденнику, я можу мати необмежену силу та блискучий розум, але я й досі татова доця. А маленькі дівчатка полюбляють пустувати. Щось мені підказує, що ця каверза мені минеться…

Немовби я просто комашку пристукнула.